Ольга Лящук, активист общественной организации «Экоклуб — Ривне»
Що ми знаємо про аварії на атомних станціях?
Я не проводила справжнього опитування, але запитала в сусідів, у мам в садочку, покупців у супермаркеті, загалом — близько 20 людей.
Я ставила їм запитання: «Які аварії на АЕС ви знаєте?».
Дві аварії назвали всі: Фукусіму («якась японська») і Чорнобиль. А от третя позиція мене вкрай здивувала. Близько половини сказали: «На нашій щось горить».
Якщо з першими двома аваріями все зрозуміло — не чути про них, живучи в Україні, неможливо, то третя відповідь вимагає деякого пояснення.
Ми живемо між двома атомними станціями, тому кожні півроку у нас поширюється хвиля чуток про те, що десь хтось комусь сказав, що щось точно сталося.
Ці чутки ширяться базарами, тролейбусами і дизелями. Як правило, ці чутки безпідставні, але люди надто добре пам’ятають покрови таємності навколо чорнобильської аварії.
Чи є підстави для таких чуток? Офіційно — ні. Хоча в світі не існує жодної АЕС, де хоча б раз не сталися якісь аварія чи інцидент, не всі вони призводять до радіаційного забруднення чи якихось інших важких наслідків. Це з одного боку.
З іншого — «Грінпіс» випустив календар «Ні дня без аварії». У ньому на кожен день року припадають мінімум одна аварія чи інцидент. А це — 365 інцидентів різного ступеня важкості та впливу на навколишнє середовище.
Щоб мати однакову шкалу оцінки надзвичайних ситуацій на АЕС, світ з 1990 року використовує міжнародну шкалу ядерних подій. Згідно з нею, всі аварії та інциденти на АЕС поділені на вісім рівнів — від 0 до 7. Статус найвищого рівня небезпеки «Великі аварії» присвоєний аваріям на ЧАЕС та на Фукусімі.
Джерело: Jan Rieke, wikimedia.org. Натисніть для збільшення
Ще одна аварія має шостий рівень — «Суттєва аварія». Це аварія на виробничому об’єднанні «Маяк», також відома як «Киштимська аварія». Вона сталася задовго до чорнобильської — 29 вересня 1957 року в закритому місті «Челябінськ-40».
Тоді вибухнула ємність з радіоактивними відходами, внаслідок чого близько 12 тис людей було відселено, а їх господарства — знищено. Евакуацію почали лише через тиждень після аварії. Ураження зазнали 23 тис кв км з населенням 270 тис осіб.
У 1959 році найбільш забруднену частину цієї території виокремили в санітарно-захисну зону та заборонили на ній будь-яку господарську діяльність, а у 1968 році на цій території створили Східно-Уральський заповідник.
З рухом вниз по шкалі INES кількість аварій зростає. Так, вже сталося сім аварій п’ятого рівня небезпеки, шість аварій — четвертого рівня.
Починаючи з третього рівня зі шкали зникає слово «аварія», натомість з’являються слова «інцидент», «ситуація» та «подія». У кількісному відношенні всі ці рівні характеризуються словосполученням «численні події».
Для прикладу, остання подія третього рівня у світі сталася в Аргентині 27 серпня 2015 року, другого — 27 січня 2016 року в США, першого — 11 березня 2016 року.
Кількість порушень у роботі АЕС України
Значно ближче до нас — географічно та хронологічно — аварійні ситуації, які відбуваються на українських АЕС. Їх чимало, хоча більшість належить до нульового рівня небезпеки або взагалі поза школою INES. Проте два інциденти на ХАЕС та ПУАЕС у 2006 році та один — на РАЕС у 2009 році були першого рівня.
22 вересня перед пуском енергоблоку №3 Рівненської АЕС не закрився запобіжний клапан компенсатора тиску, в результаті чого відбувся витік теплоносія. Щоб знизити тиск і температуру, працівники буди змушені залити в гермозону реактора велику кількість борної води.
В результаті постраждало не лише все обладнання першого контуру, а й сам реактор зазнав теплового удару через велику різницю температур між гарячим обладнанням та холодною борною водою.
Хоча керівництво станції стверджує, що ніякого забруднення навколишнього середовища не сталося, Михайло Гашев, на той час головний державний інспектор з ядерної та радіаційної безпеки України, порівняв цей інцидент з аварією на американській АЕС «Тримайл-Айленд», яка сталася у 1979 році.
«Врятувало нас те, що не було радіаційних наслідків, те, що на реакторах ВВЕР є надійна захисна оболонка, яка утримує все всередині», — сказав він.
Чи не забагато інцидентів на АЕС?
Атомники стверджують, що ймовірність великої аварії на АЕС становить один раз на 1 тис — 10 тис років. Таку ймовірність вони вважають «прийнятним ризиком». Але якщо взяти усі аварії із значним витоком радіації, то їх вже сталося 16, а ще не минуло й тисячі років, і до ста років, з моменту пуску першої АЕС, ще далеко.
Разом з тим, оперуючи навіть офіційними даними щодо ймовірності виникнення аварій на АЕС, можна зробити невтішні висновки. Професор Яблоков у книзі «Міф про безпеку атомних енергетичних установок», виданій у 2000 році, писав таке.
«Наступні 5 тис реакторо-годин будуть накопичені в світі протягом наступних десяти років. Це означає, що до 2015 року може статися друга катастрофа чорнобильського типу».
11 березня 2011 року сталася потрійна аварія на АЕС «Фукусіма-Даічі». Технічно не можна порівнювати катастрофу на Фукусімі до чорнобильської, але вона стала другою катастрофою в світі, яку прирівняли до чорнобильської за наслідками.
Звісно, можна апелювати до того, що більшість інцидентів на АЕС не призводять до суттєвого збільшення радіаційного фону, але навіть дрібні інциденти негативно впливають на загальний рівень безпеки АЕС.
В історії атомної галузі є приклади, коли «дрібниці» приводили до доволі значних наслідків. Як під час аварії на енергоблоці №3 РАЕС. За словами Гашева, її причина була в тому, що «для клапана німецької фірми Semрell були використані українські, а не оригінальні деталі. Ці деталі зроблені не з того сплаву».
Чому ж інциденти та аварії трапляються так часто? Це графік розподілу корінних причин виникнення аномальних подій з доповіді про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні у 2014 році Державної інспекції ядерного регулювання.
Цей графік чітко показує загальносвітові тенденції виникнення позаштатних ситуацій на АЕС. Головна причина — відмова обладнання, викликана порушенням технології при виготовленні чи встановленні деталей, старіння обладнання, недоліки проектування, намагання зекономити на ремонті, недоліки діагностики.
Друга причина — людський чинник. Найгірше, що це і є найбільш непередбачуваний чинник, який може зіграти вирішальну роль у тому, станеться катастрофа чи ні.
Після пожежі в далекому 1975 році на американській АЕС «Браун Фері» фізик Петро Капиця сказав: «Ця аварія показала, що математичні методи розрахунку ймовірності таких подій неможливо застосовувати, оскільки не враховуються ймовірності того, що відбувається через помилки у поведінці людей».
Це підтверджує і чорнобильська аварія. До того ж, помилково думати, що з розвитком технологій ризик людської помилки зменшується — якраз навпаки. Працівники АЕС проходять нескінченні тренінги, та все ж помиляються, як і всі інші люди на землі. Просто ціна їх помилки може бути занадто високою.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
