Александр Вальчишен, руководитель аналитического подразделения группы ICU
Колонки автора
Долговая «операция» и перспективы Украины
Без сумніву, в українському суспільстві є широкий консенсус щодо одного питання.
Стисло його можна сформулювати так: «Як якомога швидше знайти вихід з глибокої і затяжної економічної кризи».
Крім самого формулювання цього питання, спостерігається потужна суспільна активність у його розв’язанні.
Кодове слово у цьому процесі — «реформи» що часто-густо посилюється словосполученнями «радикальні реформи» або «найбільш ліберальні реформи».
Недавно співзасновник аналітичного центру Bendukidze Free Market Center Володимир Федорін провів публічну лекцію — «Економіка популізму».
Лекція була актуальною і вчасною, бо відбулася у розпал політичної активності — за місяць до місцевих виборів.
Це також була гарна спроба виробити комплексний підхід до формулювання відповіді на питання, вказане на початку цієї статті.
Зокрема, Федорін детально зупинився на Вашингтонському консенсусі — ВК, який, як відомо, містить комплексні принципи проведення економічної політики для забезпечення сталого зростання добробуту громадян.
Допитлива аудиторія може прочитати ось цю книжку з вичерпною інформацією як про автора ВК Джона Вільямсона, так і про його думки. Це збірка статей провідних економістів із світовим ім’ям, включаючи самого Вільямсона.
«Я, безумовно, saltwater economist», — пише Вільямсон.
Це означає, що базові принципи ВК розроблені на базі американської економічної школи, яка пропагує кейнсіанство та активну роль держави (бюджетних витрат) у стабілізації економіки під час бізнес- та економічних циклів.
Яким же є український економічний консенсус щодо її європейського майбутнього? Відповідь проста: він все ще не сформульований. Що слід зробити?
По-перше, слід відзначити значні суперечності, які формуються у суспільній уяві щодо найшвидшого шляху виходу з економічної кризи.
По-друге, розвинути публічну дискусію щодо економічного консенсусу для України та її європейського майбутнього.
Суть суперечностей полягає у нехтуванні макроекономічними засадами суспільного устрою. Їх наявність підкреслює брак комплексного підходу до вирішення економічних проблем.
Таким чином, певні «радикальні» ініціативи щодо реформування, найвірогідніше, не призведуть до результату, який вбачається їх авторам. Тут розуміється, що вони мають благі наміри. Більше того, результат від їх втілення буде сумним.
Одна з таких суперечностей стосується державного бюджету, де найбільш актуальним питанням є «податкова реформа». Вже у його обговоренні сформоване очікування «радикальної податкової реформи».
Добре, що суспільство бачить змагання пропозицій — від уряду, від парламенту, від експертів недержавного сектора. Йде бурхливий конкурс щодо найбільш оптимальних ставок оподаткування доходів громадян та прибутку підприємств.
Однак слід відзначити, що одночасно відсутня повноцінна професійна дискусія щодо впливу такої реформи на економіку, інфляцію, безробіття, боргове навантаження, тобто на загальний рівень добробуту громадян.
Здається, що лідери ініціатив з податкової реформи ухиляються від питань щодо бюджетного дефіциту та рівня держборгу. Мовляв, їх пропозиції слід розглядати як такі, що мають нейтральний вплив на ці показники, бо зниження податкового навантаження буде компенсоване зростанням доходу за іншими статтями.
На мою думку, такий підхід є короткозорим і тому непрофесійним. Економіка України проходить фазу стабілізації після глибокої рецесії, яка тільки частково є результатом військової агресії Кремля проти України. Основні макроекономічні показники говорять про глибоку рецесію.
За останніми даними, рівень капітальних інвестицій (витрати за рік на нові виробничі об’єкти, їх ремонт, на спорудження інфраструктури у співвідношенні до розміру економіки) впав до 11%, що є найнижчим показником в історії. Донедавна економіка функціонувала на рівні 20%, хоча і цей показник був незадовільним.
Це свідчить про колапс економічної активності як з боку приватного внутрішнього сектора, так і з боку зовнішнього сектора.
До чого тут бюджет та податкова реформа? На мою думку, наразі реалізація «радикальної податкової реформи» з ідеологією «зниження податкового навантаження на бізнес» призведе не до зростання економіки, а лише поглибить рецесію та, можливо, скине економіку до депресії. Це шлях до соціального вибуху.
Тут слід повернутися до базових принципів Вашингтонського консенсусу, до пунктів «№1. Фіскальна дисципліна» та «№ 3. Податкова реформа».
Ось що пише у цій книжці Стенлі Фішер, якій донедавна очолював центральний банк Ізраїлю, а зараз є заступником голови ФРС. Під фіскальною дисципліною розуміються «бюджетні дефіцити (протягом певних років), що є достатньо малими для запобігання інфляції та виникнення криз платіжного балансу».
Тобто ВК вказує, що уряд повинен дотримуватися балансу між доходами та витратами, хоча і з «малим дефіцитом». Так само ВК прямо не вказує, що влада повинна зменшувати рівень бюджетних видатків (у % до ВВП) з певного поточного рівня (в Україні зараз 47%) до якогось бажаного рівня, скажімо, 30%.
«(З метою уникнення економічної кризи) порядок денний (влади повинен складатися з) дотримання контрциклічної фіскальної політики». Тобто треба розумно збільшувати рівень видатків держбюджету під час рецесії та зменшувати під час зростання.
Під податковою реформою розуміється «(знаходження оптимальної) комбінації між розширенням податкової бази та стриманими рівнями граничних ставок податку». Саме у цьому питанні, як на мене, фокусується «радикальна податкова реформа».
Водночас, ВК має на увазі, що його принципи не суперечать один одному. Тобто суть нашої реформи у разі відповідності пункту «№3. Податкова реформа» повинна узгоджуватися з пунктом «№1. Фіскальна дисципліна».
Вільямсон у згадані книжці про пункт «№1. Фіскальна дисципліна» говорить так.
«Проголошення, що для відновлення фіскальної дисципліни слід надати пріоритет скороченню видатків держбюджету над збільшення податків, є неправильним узагальненням. Це є справедливим твердженням, коли розглядається (поточна боргова криза) у Європі. (У деяких країнах, що розвиваються) необхідно збільшувати податкові надходження задля сприяння фінансування розвитку».
При цьому Вільямсон підкреслює, що у питанні контрциклічності фіскальної (бюджетної) політики він надає перевагу європейській моделі (Німеччина як взірець) проти американської (мається на увазі бюджетна політика США).
Перша збудована на так званих автоматичних стабілізаторах — видатках держбюджету, наприклад, з безробіття, що збільшуються під час рецесії та зменшуються під час зростання.
Друга ж, американська, збудована на дискреційній моделі, яка не містить автоматичних стабілізаторів і тому віддана на розсуд політиків-законодавців.
Перша реагує на економічні зміни швидше, ніж друга.
В Україні ж ризик популізму перетинається з ризиком про-циклічності бюджетної політики у разі реалізації пакета реформ із зниження податкового навантаження.
Є у Вільямсона і рецепт стримування популістського нахилу серед політиків, хоча він потребує бюджетного фінансування. Так, серед наявних інструментів, що себе не дискредитували, є такий: створення незалежної бюджетної ради.
Вони створені майже в усіх розвинутих країнах і є незалежними від влади, хоча й фінансуються з бюджету. Вони складаються з незалежних провідних макроекономістів і мають достатній ресурс для якісної аналітичної роботи.
Вони, як правило, підзвітні парламенту чи уряду, але їх головна функція за логікою Вільямсона у тому, щоб вони впливали на громадську думку і тим самим стримували популістський нахил у політиків.
Особливо успішним, на думку Вільямсона, є досвід Нідерладів, де бюджетна рада довела свою ефективність у стримуванні зростання рівня державного боргу.
Найбільш ганебним виявився досвід Угорщини, де бюджетна рада не витримала критики з боку уряду і була розформована за небажання низько вклонятися перед офіційною точкою зору.
Щоб не піти шляхом Угорщини, Україні доречно опертися на започатковані недержавні ініціативи, наприклад, «Ціна держави», і йти далі в розширенні аналізу за найкращими світовими стандартами.
Крім того, дієвими є ініціативи FactCheck.org та PolitiFact у США, що викривають нереалістічні програмні заяви та обіцянки політиків. В Україні схожим аналогом, напевно, є громадський рух Чесно.
В Україні плідно сіються зерна давнього руху під назвою «лібертаріанство». Не випадково, що слова Free та Liberty є найбільш вживаними у певних колах громадських активістів.
Можливо, це пов’язано з дійсно популістською політикою попередніх урядів, які породили скепсис серед експертного середовища щодо ролі держави у суспільних процесах. Однак слід рахуватися з економічними реаліями.
Останні є настільки слабкими — мається на увазі внутрішній приватний попит та зовнішній попит, — що відсутність активної та збалансованої участі держави у відновленні економічної активності означатиме тільки затягування економічної рецесії та добровільну відмову від економічного зростання.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
