Мирослав Питцык, исполнительный директор Ассоциации городов Украины
«Не шукай що їсти, що пити, що одягнути, а шукай Правди Його, і тоді усе оте знайдеш». Ісус Христос
Правда
Правда 1. Світ живе за правилами ринкової економіки, де гроші є мірою статку, успіху і доброго врядування.
Чим більшою сумою оперують людина, громада чи держава, тим краще їм живеться.
Я не прихильник цієї моделі розвитку суспільства, але так сталося, що світ вибрав саме її, а ми — частина цього світу.
Щоб вижити, необхідно прийняти ці правила.
Знаю, що років через сорок світ зміниться, і зміняться правила, але сьогодні гроші правлять світом. Світ Іуди не змінився.
Правда 2. А коли так, то основною парадигмою успіху і людини, і громади, і держави мусить бути заробляння грошей та економне їх витрачання.
Кожна родина знає, що витрачати можна лише зароблені гроші. Це повинно стати нормою і для громад, і для держави. Адже жити в борг можна лише певний час. Потім перестають зичити, якщо вчасно не повертаєш.
Правда 3. Звідки беруться гроші? Відкидаємо авантюри. Звичайно, гроші заробляють або на виробництві товарів, або на наданні послуг.
Одним словом, бізнес — це першоджерело грошей. Бізнес платить зарплату і податки, за які держава утримує пенсіонерів та надає інші соціальні послуги.
Так ось: на ці цілі від бізнесу надходить лише половина необхідної суми, іншу половину — 15 млрд дол ми щороку зичимо у того, хто дасть. А таких, що хочуть давати, стає все менше. До речі, позичаємо такі суми уже давно, років 15.
Правда 4. Чому так сталося? Є корупція, ухиляння бізнесу від сплати податків та недосконале законодавство. Але головне — в Україні відсутній у необхідній кількості та якості бізнес, який може дати людям роботу з гідною зарплатою та сплачувати податки, щоб перекрити хоча би бюджетний дефіцит.
Я не кажу, щоб ми жили, як Німеччина, яка фінансує пів-Європи, чи Норвегія і Китай, які щороку вивозять за свої кордони по 10 млрд дол, бо вони зайві в країні. Про США і Японію нічого й говорити.
Усі фото УП
Правда 5. Де його взяти, той бізнес? Кращі економічні розуми світу придумали лише два шляхи його розвитку. Відкидаємо загарбання інших держав та нещадну експлуатацію своїх природних ресурсів, як це робить Росія.
Тоді перший шлях розвитку бізнесу в країні — це вільні економічні зони. Шлях, яким користуються тоталітарні режими, наприклад, колишній СРСР та нинішній Китай. У вільних економічних зонах держава гарантує політичний спокій та економічну свободу для бізнесу, що його і приваблює.
Шлях другий. У демократичних державах розвитком бізнесу опікуються органи місцевого самоврядування. Ефективність цього шляху довели ЄС, Канада, США.
Правда 6. Чому наше місцеве самоврядування цього не робить? Тому що у нас його нема і не було. У нас назва була, а місцевого самоврядування не було.
У Європі існує стандарт — Європейська хартія місцевого самоврядування, яку ми прийняли як країна-член Ради Європи. Його головними критеріями є спроможність і повсюдність. Тобто громади повинні межувати одна з однією по всій країні.
За податки вони повинні створювати робочі місця, утримувати дороги, громадський транспорт, соціальні, освітні та культурні заклади, заходи з благоустрою, чиновників. У 2014 році більше 8 тис громад — 80% — не могли утримати навіть свою владу. То для чого людям така влада?
Це фактично рекет. Платіть мені, бо я ваша влада. Раніше тикали пальцем в небо і казали: ми нічого доброго зробити не можемо, бо Київ нам не дав гроші.
Зараз цього не буде. Законом закріплені податки, ставки яких можна встановлювати самим. Київ більше нічого давати не буде! Хочете краще жити — самі встановлюйте податки, якщо жителі громади дозволяють.
Кожна громада повинна жити так, як сама заробить. У нас сьогодні, після фінансової децентралізації, кращі стартові умови, ніж у багатьох країнах, зокрема, Польщі, Чехії та Словаччині. Фінансова децентралізація дала вудочку, а яку рибку піймаєш, залежить від уміння влади та довіри громади.
Правда 7. Що дала фінансова децентралізація? До бюджетів спроможних громад зараховуються такі платежі.
1. 100% податку на майно і землю, в тому числі за межами населених пунктів.
2. 100% єдиного податку від малого бізнесу, зареєстрованого в громаді.
3. 100% прибутку комунальних підприємств, якщо рада громади їх створила.
4. 60% прибутку на доходи фізосіб, якщо в громаді люди отримують зарплату.
5. 25% екологічного податку, якщо в громаді є підприємства.
6. 5% акцизного податку від продажу тютюнових виробів, алкогольних напоїв та нафтопродуктів, якщо у громаді вони продаються.
Дохід від цих податкових надходжень рада громади може витрачати лише за своїм рішенням. У перший рік власні ресурси спроможних громад збільшилися утричі, і ми знову згадуємо про спроможні громади.
Правда 8. На жаль, і сьогодні більшість повноважень, які історично повинні належати місцевому самоврядуванню, виконують райдержадміністрації — органи державної влади. Завдання наступного етапу реформи — децентралізувати ці повноваження. Це завдання непросте. На який рівень їх передати?
Можна ліквідувати лише райдержадміністрації, а владу місцевого самоврядування нехай формує громада району. Можна й так.
Добре, коли в районі проживає до 30 тис жителів, і відстань між центром громади та найбільш віддаленим поселенням не перевищує 20 км. Але у нас є райони з населенням 200 тис жителів, а відстань між центром громади та найбільш віддаленим поселенням становить 40 км і більше.
Зрозуміло, що такий район необхідно ділити на частини — утворювати громади. Правда, цей процес законодавець чомусь обізвав добровільним об’єднанням громад. Хоча по суті — це процес розукрупнення районів, децентралізації повноважень, що виконуються райдержадміністраціями.
Можна їх передати у кожне село. Але чи зможе сільська громада за кошти, які надійдуть від тих шести податків, утримати близько 20 своїх чиновників, школу, садочок, медичний пункт, дорогу, транспорт, подбати про безпеку громадян, вивезення сміття, соціальну допомогу, субсидії та інші адміністративні послуги?
Інших коштів ні з району, ні з області, ні з Києва не буде. Що станеться з невеликим селом? Лише на зарплату чиновників треба щонайменше 1 млн грн. Опалення та ремонти садочку, школи, бібліотеки, клубу, сільради і уявити важко.
Отже, лише на утримання чиновників у своїй сільській громаді кожна родина щороку повинна сплачувати у сільській бюджет не менше 2 тис грн. А ще сільська влада буде вимагати у громади на садочок, клуб, дорогу, вивезення сміття. Очікуйте, що ця сума може легко зрости утричі.
Риторичне питання: чи хоче і може громада за право мати свою владу в селі платити по 6 тис грн щороку з кожної сім’ї? Про це влада в селі, яка хоче себе зберегти і примножити, не розповідає. Але зараз такі часи, що ми мусимо рахувати кожну копійку. Коли рахуєш видатки, стаєш активним громадянином.
Правда 9. Як бути? Як в таких ситуаціях діяли інші держави? Є така наука — урбаністика, яка вивчає життя в поселеннях. Вона каже, що окремі поселення є центрами економічного тяжіння для інших поселень.
Це ті, що дають роботу, де є ринок, інші соціальні та культурні заклади. Вони і притягують людей. Люди ідуть за роботою, а потім за іншим. Ось ці центри економічного тяжіння і повинні стати майбутніми центрами громад.
Не знаю, чи з’явилися в Україні нові центри за ці двадцять з гаком років, але генетична пам’ять підказує, що це колишні райцентри, які після хрущовської реформи стали селищами міського типу. Саме такі містечка мають сильний економічний вплив на села, які знаходяться в радіусі 10-15 км.
Жителі поселень, що потрапляють під цей економічний вплив, ідентифікують себе як жителі таких містечок. Урбаністика підказує шлях до визначення центрів майбутніх громад. Так діяли й інші країни, що проводили подібні реформи.
Нам необхідно відновити адміністративно-територіальний устрій, встановлений пращурами. Наші предки були набагато розумнішими, ніж ми уявляємо.
Правда 10. Що робити з районами? Чи потрібні вони? Звичайно, коли в районі буде одна чи п’ять громад, то відповідь — ні. Наступний етап — децентралізація областей. Найефективніша — дворівнева модель управління: уряд, край, громада.
Чому? Тому що основне завдання влади — добути, зберегти та справедливо розподілити між членами суспільства енергетичний ресурс, інакше влада нам не потрібна. Це правило існує з часів общинного ладу суспільства.
Про загарбання та експлуатацію природних ресурсів ми вже говорили, залишається одне — внутрішня економіка. А що таке економіка? Це розвиток і відновлення основних фондів, трудових та природних ресурсів. І все.
За розвиток усього відповідає уряд, за відновлення трудових ресурсів — громада, а за відновлення природних ресурсів — край. Інших рівнів влади не потрібно! Якщо їх створимо, вони лише заважатимуть ефективно працювати економіці. Тим більше, що очікуємо знову на вибори за партійними списками.
Там, де домінує політика, страждає економіка. У нас уже була політична економіка. Фінал усім відомий. Саме туди Україна впевнено прямує. Наголошую: політизувати місцеве самоврядування катастрофічно небезпечно!
Правда 11. Враховуючи попередні десять пунктів, ми приречені провести повноцінну децентралізацію. Інакше Україна не має майбутнього.
Спроба попередньої влади інтегрувати нас у російський союз завершилася Майданом і війною. Ігнорування владою проведення реформ може завершитися розвалом країни. Про це знає Московія і робить усе для того, щоб дискредитувати децентралізаційну реформу в Україні. Їм наші успіхи, як кістка в горлі.
Наші успіхи — це загроза путінській владі, але це також спасіння російського народу від цього режиму. Путінський режим вкладає шалені кошти у наших продажних політиків, щоб провалити реформу і позбавити Україну майбутнього.
Міфи
Міфи виникають від незнання правди і страху, або їх придумують, щоб приховати підступні наміри. Сподіваюся, що правда, викладена у першій частині, розвінчує низку міфів, породжених її незнанням. А тепер про інші міфи.
Міф 1. Зникнуть села. Села вмирають і без реформи. Щороку з карти України зникає більше 50 сіл, оскільки люди лишають їх в пошуках роботи. Головне завдання реформи — зробити громади спроможними забезпечити людей роботою.
Спроможна громада — це лише нова самоврядна адміністративно-територіальна одиниця, до складу якої можуть входити поселення різного типу: села, селища та міста. Села як поселення із своєю історичною назвою лише будуть у складі громади, а усі пільги і привілеї, закріплені за жителями сіл, зберігаються.
Міф 2. Жителі сіл втратять можливість впливати на рішення, які будуть приймати голова та рада спроможної громади.
Знову безпідставний страх, адже за виборчим законодавством кожне село у раді громади буде представлене депутатом, а староста села буде членом виконкому. Таким чином, кожне село матиме своїх представників у виконкомі і раді, що, навпаки, дає більше можливостей для впливу на прийняття рішень.
Міф 3. Міські жителі заберуть землю. Земля і так давно розібрана. Сільські жителі мають відповідні акти. Акти мають, а от у кого земля в оренді, не знають, бо земля десять разів переходила з рук у руки. Тут необхідно навести лад.
У багатьох країнах з гіршою родючістю землекористувач за оренду 1 га платить 200-300 дол, у нас — 5 дол, а ціни на зерно однакові — світові. Аграрний бізнес, який жирує в Україні, боїться, що влада спроможної громади почне наводити лад.
Якщо ще є землі запасу, які ніхто не використовує, то чому б їх не віддати в добрі руки для будівництва чи виробництва і не отримувати податки, які підуть на розбудову села? Земля, вода, повітря є Богом дані ресурси. Приватною власністю вони бути не можуть, можуть бути лише в користуванні на певний період.
Міф 4. У селах закриють школи, клуби, бібліотеки, амбулаторії. І тут неправда. Вони не можуть бути закриті, оскільки це ваша власність. Однак рахувати видатки і після цього приймати рішення доведеться вам.
Оскільки освіта і охорона здоров’я — справа державна, то вона передбачає видатки: на одного учня — 9 тис грн на рік, на первинну охорону здоров’я на одного жителя — 1 тис грн. Клуби і бібліотеки — це справа громади. Є гроші — утримуємо зі свого бюджету. Нема грошей — оптимізуємо. Жителі приймають рішення самі.
Слід врахувати, що бібліотеки як інформаційні центри громад можуть бути задіяні в системі адміністративних послуг та отримати можливості додаткового заробітку. Щодо клубів — їх давно потрібно переорієнтувати на самоокупність. До речі, багато кмітливих сільських, селищних, міських голів давно так зробили.
Міф 5. Реформа не на часі. Оскільки цей міф від лукавого, то й аргументів серйозних нема. Називаються лише різні причини: війна, погані дороги, неготові кадри, непередана земля за межами населених пунктів, замало коштів, відсутні приміщення в центрах спроможних громад для нових служб.
Це не причини, а наслідки того, що ми децентралізаційну реформу не провели 20 років тому. Я на усі сто переконаний, що і війни б не було, якби у нас було реальне спроможне місцеве самоврядування.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
