Виктория Страхова, проектный менеджер реформы финансового сектора Проектного офиса Национального совета реформ
Напередодні відбулася жвава дискусія щодо ролі та місця державних банків в банківській системи України.
Серед іншого розглядалось питання постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. № 37 про деякі питання виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги.
Документ визначає критерії для уповноважених банків, які хочуть обслуговувати державні кошти.
Серед професійної банківської спільноти найбільше дорікань викликають два з дев’яти критеріїв визначення уповноважених банків.
А саме:
1. Уповноваженими банками можуть бути банки: які володіють облігаціями внутрішньої державної позики в розмірі не менш як 20% регулятивного капіталу банку.
2. Уповноваженими банками можуть бути банки: у яких кількість емітованих ними електронних платіжних засобів (платіжних карток) державної багатоемітентної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент, становить не менш як 10% загальної кількості емітованих ними електронних платіжних засобів (платіжних карток).
Щодо другого з вищезазначених критеріїв, то Міністерство фінансів поінформувало про готовність відмовитись від такого критерію, оскільки Валерія Гонтарєва, голова НБУ, повідомила, що не вважає такий критерій за необхідний для цілей постанови.
Тепер щодо першого критерію. З першого погляду здається, що це «нав’язування» ОВДП для вирішення проблем бюджету – стимулювання попиту на ОВДП.
Але чи так це?
Що таке уповноважений банк? Це банк, який здійснює виплату заробітних плат бюджетникам, а також виплату державної соціальної допомоги. В Україні понад 3,5 млн бюджетників – й держава в особі Міністерства фінасів несе відповідальнісь за те, щоб всі ці люди отримали й могли вільно розпоряджатись цими коштами.
Що таке облігації внутрішньої державної позики? Це боргові цінні папери, за якими сплачуються проценти, це другий після «живих коштів» актив за ліквідністю. Банк завжди може їх продати та отримати «живі кошти». Одночасно – це ключовий інструмент в управлінні державним боргом.
Чому встановлено, що 20% регулятивного капіталу банку повинні складати саме ОВДП? Якщо кошти просто лежать на рахунку банку – вони не приносять прибутку, тож втрачають свою вартість. Тут доречний популярний вислів — «кошти з’їдає інфляція».
Якщо спростити, то, на відміну від коштів на рахунку – придбання ОВДП приносить банку процентних дохід – тобто захищає кошти від знецінення (за умови, що дохіднсть ОВДП вища за інфляцію).
Чи є інші інструменти збереження вартості коштів? Так є – інші цінні папери – облігації так акції, а також права вимоги.
На жаль, поточний стан фондового ринку та захист прав кредиторів не викликає оптимізму – інвестування в такі інструменти є ризикованим. Або активи не є ліквідними.
Хтось може зауважити – а чому не сертифікати Нацбанку, адже це теж надійні інструменти? Але сертифікати НБУ – це здебільшого інструмент для зв’язування ліквідності, а не управління державним боргом, й він не повинен підміняти собою ОВДП.
Ще раз хотілося б підкреслити – критерій за ОВДП – це ознака ліквідності банку.
Держава, звичайно, зацікавлена в ефективному використанні банками свого капіталу, й в розвитку інфраструктури й мережі, але при цьому держава повинна забезпечити, щоб бюджетники отримували свої виплати коштами, якими б мали змогу розрахуватись, а не залізними банкоматами чи приладами.
Окрема власна думка автора: якщо відійти від «державницьких» категорій, то «ОВДП в загрузку» – це й звичайний прагматичний підхід.
Більшість комерційних банків при кредитуванні вимагають переведення до них зарплатних проектів, що допомагає їм з ліквідністю. Чому держава не може попросити допомагати з ліквідністю їй?
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
