Владимир Лановой, экономист
Колонки автора
Реформа №1. Может ли Украина перестать жить в долг и стать сильнее
Раніше «Економічна правда» опублікувала мою статтю «План системних реформ для України».
Наступні мої матеріали присвячені другому напрямку згаданого плану.
Тут мова йтиме про створення інститутів конкурентної ринкової системи як центральної в усьому нашому русі від тоталітарного ладу до вільного, демократичного.
Саме через відсутність в країні такої системи наша економіка стає низькоефективною, втрачає позиції на світових ринках і зменшується в масштабах.
Ринкова система здатна об’єднати працю усіх громадян без будь-якого примусу і привести їх до спільного позитивного результату.
Вона базується на суспільно визнаних нормах і правилах, які поділяє більшість громадян, і не має нічого спільного з олігархічним ладом — ладом для «назавжди» обраних — чи з правом на бандитську вседозволеність, «законом джунглів», всупереч моралі, правам людей, національним інтересам.
Ринок — це не вседозволеність.
Суть системних ринкових реформ полягає у запровадженні державою правових та організаційних механізмів, які б забезпечили в економічних відносинах справедливість, рівність прав, можливостей, умов діяльності для усіх учасників. Без справедливості держава розвалюється.
Поки що це не усвідомлено. Навпаки, конкурентна ринкова система є загрозою для теперішньої владної й економічної еліти. Вона імітує реформи, насправді ж стоїть на перешкоді становленню цієї системи.
Сьогоднішній конфлікт між громадою, яка виборює ідеали Революції гідності, і теперішніми владно-політичними групами пролягає і в цій площині.
У чому ж полягають головні кроки на шляху становлення конкуренто-ринкової системи? Вони, на мій погляд, такі.
Запровадження заохочувальної прозорої системи оподаткування
Ця система повинна прийти на зміну фіскально-здирницькій, адміністративно-каральній податковій системі і встановити рівноправні відносини держави і громадян, суттєво покращити бізнес-клімат в країні, стимулювати структурні модернізаційні потоки капіталу в економіці.
Для цього необхідно зробити кілька кроків.
По-перше, перетворити систему оподаткування у сервісну, позбавлену каральних функцій, в систему безконтактних відносин із суб’єктами оподаткування.
По-друге, вивести податкову міліцію зі складу фіскальних органів, перетворити її в окремий інститут фінансової поліції і позбавити права порушувати кримінальні справи проти платників. Кримінальні розслідування повинні здійснюватися винятково на основі судових рішень.
По-третє, забезпечити презумпцію невинності платників податку, рівність їх прав з правами податківців, відповідальність кожної сторони за виконання своїх зобов’язань, компенсацію шкоди, завданої діями однієї сторони іншій.
Усі суперечності між податковою службою та платниками повинні вирішуватися за згодою сторін або у судовому порядку. Податкова інспекція повинна бути позбавлена права самостійного ініціювання процедур банкрутств та майнових відшкодувань за несплату податків.
По-четверте, знизити податкове навантаження.
Скасувати ірраціональні податки, в тому числі прийняті в ході бюджетного процесу на 2015 рік: на імпорт, пенсії, автомобілі, проценти з депозитів, нежитлові об’єкти нерухомості, що належать громадянам, на отримання послуг мобільного зв’язку, продажі іноземної валюти, а також скасувати квартирну плату.
По-п’яте, лібералізувати умови оподаткування прибутку підприємств завдяки переходу до «нульової» ставки при оподаткуванні нерозподіленого прибутку, прискореної амортизації основного капіталу та запровадженню європейських стандартів обліку.
По-шосте, доходи громадян оподатковувати за одним податком, ставки якого необхідно диференціювати від 0 до 20-25%.
По-сьоме, диференціювати ставки ПДВ для різних товарів і послуг. Зокрема, ставки на дитячі, медичні товари і послуги, традиційні харчові продукти, аграрну сировину, послуги ЖКГ, книги, газети, журнали, мистецькі і спортивні товари повинні бути у три-чотири рази нижчими від загальної ставки або «нульовими».
Повернення ПДВ експортерам повинно мати термін не більше шести днів.
По-восьме, знизити єдиний соціальний внесок до 10-12% і запровадити державну накопичувальну пенсійну систему з відрахуваннями від зарплати та індивідуальних доходів за регресивною шкалою — від 20% для низьких доходів до 5% — для високих індивідуальних доходів. Ввести відрахування до солідарного пенсійного фонду рентних платежів.
Такі трансформації наблизять нас до європейських норм податкових відносин і позбавлять фіскалів можливостей принижувати людей.
Перехід до диверсифікованої і демонополізованої приватизації підприємств
Замість задоволення інтересів олігархів і чиновництва, захоплення державних корпорацій треба передавати акції товариств на рівних умовах усім громадянам, які бажають цього, і цим примножувати чисельність середнього класу.
Така модель приватизації передбачає наступне.
1. Заборону приватизації штучно створених державних монополій, утворених об’єднанням самостійних підприємств, як, наприклад, «Укрспирт», «Украгролізинг», акції яких знаходяться у приватизаційному портфелі Фонду держмайна.
Ці монополії попередньо підлягають розформуванню і поділу на самостійні акціонерні товариства, які можуть стати об’єктами приватизації.
2. Заборону приватизації підприємств — природних монополій і повернення в комунальну власність «Київенерго», «Київобленерго», облгазів.
3. Продаж фізичним і юридичним особам в ході приватизації державних підприємств дрібними пакетами акцій, аби зробити ці активи доступними для якомога більшої кількості громадян України, розподіляючи їх через брокерські контори або за підпискою через пошту, інтернет, банківські установи.
Пакети акцій, які продаються одній приватній особі, не повинні бути більшими за 5% від акціонерного фонду — для дуже великих підприємств, 7,5% — для великих об’єктів і 10% — для підприємств середнього рівня. Панівним повинен стати метод роздрібного продажу акцій мікропакетами — 0,1% і менше.
4. Приватизацію надвеликих державних підприємств, перш за все збиткових, які не є штучними монополіями, слід проводити за змішаною системою, коли поруч з дрібними пакетами акцій проводитимуться комерційні конкурси з продажу великих пакетів акцій — до 35%, максимум 40% акцій товариства.
5. Вилучення з-поміж учасників конкурсів з продажу великих пакетів акцій приватних компаній, зареєстрованих в офшорах.
Не повинні допускатися до участі у приватизаційних конкурсах українські та іноземні особи, які вже набули права власності на великі пакети акцій у ході української приватизації. Це зупинить розмноження олігархів.
6. Опублікування у ЗМІ даних про учасників-кандидатів на участь у комерційних конкурсах з приватизації пакетів акцій держпідприємств з розкриттям інформації про їх мажоритарних власників — не пізніше ніж за два місяці до початку конкурсу.
7. Запровадження кримінальної відповідальності керівників держпідприємств та урядовців за доведення підприємств до фіктивного банкрутства, що нерідко відбувається перед приватизацією.
8. Оплату активів, придбаних у ході приватизації, проводити у гривні або твердій іноземній валюті не пізніше, ніж через тиждень після купівлі. В іншому випадку результати приватизації повинні бути анульовані.
Завдяки прозорості приватизації, зупинці олігархічного захоплення об’єктів, долученню громадян до публічних відносин власності і примноженню чисельності середнього класу цей напрямок реформ дістане привабливі для суспільства риси.
Трансформація олігархічної власності у підприємницьку
Цей субнапрямок перетворень належить до фундаментальних, без здійснення якого країна буде продовжувати загнивати.
Завдання полягає у трансформації кожного олігархічного холдингу на кілька самостійних, чисто підприємницьких структур та повернення в країну вивезених капіталів. Для змін у цьому контексті треба зробити кілька кроків.
Перший — відокремлення олігархів від впливів на результати виборів президента і депутатів. Для цього треба обмежити спонсорські внески від однієї фізособи до виборчого фонду із забороною фінансування кампаній коштом юридичних осіб.
Обмежити розмір загального передвиборчого фонду і скасувати майнову заставу для учасників виборів, запровадити обов’язковий контроль виборчих комісій за формуванням виборчого фонду та витратами учасників виборчих перегонів.
Ввести і застосовувати кримінальну відповідальність членів виборчих комісій — від дільничих до ЦВК — за порушення виборчого законодавства.
Другий — запровадження кримінальної відповідальності за політичну корупцію, включаючи відповідальність за фінансування політичних партій, підкуп народних депутатів при голосуванні, підкуп виборців під час кампанії.
Третій — перетворення системи корупційно-бюрократичного управління у прозору, регулюючу, що використовує в управлінні ринкові сили і механізми.
Четвертий — відмова від призначення олігархів та їх представників чи співробітників їх корпорацій на посади у виконавчих органах влади, кримінальна відповідальність державних службовців за прийняття рішень в інтересах компаній.
П’ятий — позбавлення олігархічних конгломератів корупційно-фінансових привілеїв.
Якими є найголовніші привілеї? Це отримання банками олігархів кредитів рефінансування від НБУ, надання олігархічним холдингам бюджетних кредитів і гарантій, отримання особливих можливостей мінімізації податкових зобов’язань і завищених обсягів повернення сплаченого експортерами ПДВ.
Також це надання підприємствам олігархів з боку державних органів знижок щодо цін і тарифів на матеріали й енергію, надання податкових канікул.
Шостий — заборона банкам олігархічних холдингів видавати кредити акціонерам — фізичним і юридичним особам тих же банківських установ, в тому числі кредити власним підприємствам олігархічних груп. Запровадження кримінально-адміністративної відповідальності банкірів за такі операції.
Сьомий — відсторонення олігархів, які володіють великими державними підприємствами, від приватизації інших великих державних підприємств.
Восьмий — встановлення обмежень на олігополії в галузях економіки.
Наприклад, у галузях промисловості частка окремих олігархічних груп не повинна перевищувати 10%, у сферах транспортних послуг і комунікацій — 7,5%, у сільському господарстві — не більше 5% загальної вартості капіталів підприємств, для телебачення і ЗМІ — не більше одного національного каналу чи медіахолдінгу.
Уряд не повинен допускати оборудок, які б призводили до перевищення цих норм.
Дев’ятий — передавання значних неконтрольних пакетів акцій топ-менеджерам корпорацій при перетворенні олігархічних імперій на конкурентні структури.
Десятий — створення широкого роздрібного позабіржового фондового ринку з прямим доступом громадян до купівлі-продажу корпоративних цінних паперів, зобов’язання корпорацій котирувати частину акцій на організованих ринках.
Олігархів нема ні в Америці, ні в Європі, і у нас, сподіваюсь, не буде. Тоді почнеться розквіт економіки та посилиться консолідованість нації.
Започаткування інститутів конкурентної ринкової системи
Це центральний пункт другого напрямку економічних реформ, який усі роки новітньої історії України залишався «поза законом», оскільки конкуренція заважала і заважає владним корупціонерам, олігархам, паразитуючим державним монополіям незаконно отримувати свої бариші.
Конкурентна ринкова система виникне завдяки таким реформаційним заходам.
1. Розгортання вільного ринку з міцними саморегулювальними механізмами задля забезпечення потреб споживачів, досягнення збалансованості між попитом і пропозицією. Врівноваженість ринкових цін на товари і послуги, ефективний розподіл суспільного капіталу. Стабільне значення ринкового курсу національної грошової одиниці, доступний рівень процентних ставок за банківськими кредитами.
2. Захист владою ринкової конкуренції від порушень і зловживань з боку будь-яких осіб, підприємств, установ та організацій. Зокрема, захист від перешкоджання виходу продавців та покупців на ринки, достовірне інформування покупців.
3. Законодавча заборона фінансування державних корпорацій, в тому числі банків, за бюджетний кошт.
4. Скасування адміністративного втручання владих у процеси на товарних ринках, заборона підписання урядовими органами торговельних угод в інтересах компаній. Стимулювання біржових продажів, в тому числі при закупках і продажах товарів, активів, прав власності, об’єктів нерухомості в інтересах держави.
5. Послідовне застосування договірного ціноутворення без чиновницького втручання у права власника товару і без утиску волі покупця.
В умовах природних монополій ціни і тарифи повинні регулювати спеціальні комісії, які повинні складатися на паритетних засадах з постачальників та споживачів, а також представників національних регуляторів.
При перегляді тарифів на ЖКП комісії повинні організовуватися на місцевому рівні у конкретних населених пунктах. У випадку надання державних послуг тарифи необхідно встановлювати спільно урядовими органами і громадськими комісіями.
6. Введення законодавчого дозволу на монополістичну діяльність окремих компаній. Розпуск урядом всіх штучно створених державних галузевих монополій.
7. Встановлення правових обмежень для дій так званих природних монополій і мережевих компаній, недопущення одностороннього встановлення ними цін і тарифів, погіршення якості виробів, зміни порядку оплати за товари і послуги.
Надання спеціальним незалежним національним регуляторам природних монополій повноважень контролювати роботу корпорацій, аби не допускати монополістичних зловживань з їх боку, в тому числі перегляду цін і внесення змін у договори із споживачами. Накладення штрафів за такі порушення.
8. Покарання компаній за змови і зловживання монопольним становищем. Штрафи за це повинні кратно перевищувати суми шкоди, завдані споживачам.
9. Відмова від політики односторонньої підтримки державою провідних виробників і продавців та перехід до переважаючої правової підтримки покупців і споживачів. Посилення кримінального й адміністративного покарання продавців за зловживання, обман, дезінформацію покупців, недостовірність даних про вироби.
Держава повинна забезпечити контроль за якістю товарів на ринках і дотриманням прав покупців. З цією метою необхідно спростити процедури судових розглядів справ щодо зловживань виробників, посередників, монополістів.
Законодавство повинне упереджувати кабальні договірні умови, які нав’язуються клієнтам, вимагати державної реєстрації і депонування будівельних, інвестиційних, форвардних, депозитних, депозитарних та інших довготривалих угод.
Очевидно, потрібна і загальна пропаганда конкуренції як всеохоплюючого явища та моральне зведення нанівець монополістичних зловживань у суспільстві. Треба також визначити ці зловживання злочинними, неприпустимими, нетерпимими.
У наступній частині — про те, що необхідно зробити для переходу до ринкової банківсько-кредитної системи, створення змішаної солідарно-накопичувальної пенсійної системи та запровадження моделі «чистого експорту».
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
