Игорь Билоус, председатель Фонда государственного имущества
Колонки автора
О «Свеме», схемах теневой приватизации и инвестиционном климате
Кілька днів тому мені на стіл поклали два листа, в яких керівництво «ПАТ НДІ електромеханічних приладів» сповіщає Голову ФДМУ про те, що у ПАТ накопичилися значні борги, виплатити які інститут не має можливості.
У зв’язку з цим мене просять «вжити заходів для недопущення банкрутства».
Дуже хотілося б потерти руки і самовдоволено сказати: «А я попереджав!» Але історія занадто сумна для подібних поз.
Вже кілька місяців поспіль я постійно озвучую одне й те саме попередження, засноване на статистиці: 60% підприємств, які не були вчасно виставлені на приватизацію, стають банкрутами. Тож, зволікаючи з приватизацією, ми піддаємо небезпеці державні підприємства.
Довкола кожного з них є люди, які давно і безперебійно отримують з них прибуток – в обхід держави і бюджету.
Класична схема так званої тіньової приватизації працює як добре налагоджений механізм: підприємство доводиться до банкрутства, держава спочатку його дотує, покриває видатки, а потім просто втрачає замість того, щоб продати, поповнити бюджет коштами від продажу, зберегти робочі місця і отримувати податки.
У ситуації, коли держава не має коштів на розвиток таких об’єктів, єдиним засобом їх порятунку стає приватизація.
Історія НДІ – сумна і повчальна. Три місяці тому ми провели, з моєї точки зору, зразкову приватизацію: знайшли інвестора на збитковий інститут, який давно перестав виробляти продукцію і жив виключно за рахунок оренди, поступово нарощуючи борги.
Буквально через кілька днів після проведення аукціону заступник Генпрокурора Анатолій Матіос звинуватив ФДМУ у тому, що нібито Фонд продав стратегічно важливе підприємство, та ще й разом з землею – та ще й за заниженою вартістю.
Щодо землі – тут немає про що говорити: нею володіє громада міста Києва, а НДІ з 1998 року має документ про так зване довічне землекористування як державне підприємство. Приватний власник не має права на таке землекористування, тому після приватизації зазвичай оформлює договір оренди – та й потому.
Так само спокійно спростовуються і два інших звинувачення – звичайними перевірками. Ми маємо достатньо документів, які свідчать про те, що завод давно не отримує ніяких замовлень і не виробляє не те що стратегічної – а й навіть бодай просто корисної продукції.
Коли після кількох спроб, названих у пресі чомусь «рейдерським захватом», нам нарешті вдалося зайти на територію, ми були вражені: територію можна було здавати під зйомки постапокаліптичного фільму – додаткових декорацій не знадобилося б.
Тим не менш, все має бути законно. Якщо є відомство, яке вважає цей об’єкт стратегічним, воно має надати документи, які обґрунтують його прохання передати цей об’єкт йому в управління. Тож разом з ГПУ і ДЦ «Укроборонпром» ми почали перевірку і інвентаризацію НДІ.
Тим часом борги НДІ зросли. У двох листах, про які я писав на початку, йдеться про борг перед ПАТ «Київенерго» у розмірі 1,3 млн грн, стягнення на користь держбюджету у розмірі 2,8 млн грн (збитки державі, встановлені перевіркою Державної екологічної інспекції) і судовий збір у розмірі 73 тис грн.
Що далі? Передавати його Укроборонпрому, у якого немає грошей на погашення боргів?
Де б не числився формально інститут – у державних установ навряд чи вистачить грошей, щоб замінити зношене обладнання, якому вже більше 40 років, сплатити усі борги і навести лад на цих семи гектарах, п’ять з яких щільно забудовано запустілими нині спорудами, розібрати які настільки дорого, що до цієї території під час підготовки до приватизація не виявили інтерес навіть забудовники.
Переоцінити й виставити на продаж вдруге? А де гарантії, що черговий суд знов не заблокує підписання договору?
Скандали, подібні до того, який пережив НДІ на етапі після проведення аукціону, як ви розумієте, не сприяють встановленню довірливих стосунків між державою та інвесторами. Не думаю, що при оголошенні аукціону вдруге, хтось зголоситься ризикнути.
Між тим, подібні випадки взагалі блокують проведення нормальної приватизації в країні.
Уявляю собі радість людей, які, не дуже розуміючись на приватизаційних процесах та їх ролі в розвитку економіки, кричать, що вони «не давали своєї згоди на продаж народного майна».
Так, добродії, вам було мало 55 млн, які готовий був викласти інвестор, купивши НДІ? Якщо ситуація розвиватиметься, як тепер, бюджет не отримає взагалі ні копійки. Об’єкт піде за борги. Що ви скажете тоді?
Я прийшов до Фонду, в якому вже було накопичено купу проблем, навіть говорити про які було невигідно, і взявся їх вирішувати – так, як це можна зробити зараз. Ми почали витягати підприємства з банкрутства, ліквідувати ті, для яких це наразі єдиний вихід, і – штовхати приватизацію.
Іноземний досвід свідчить, що все більше і більше країн передають бізнесу активи з суто державного сектору.
Велика Британія, наприклад, збирається найближчим часом приватизувати деякі підрозділи поліції, пошту, автостради і частину національної медичної служби. Уряд Девіда Камерона розуміє необхідність залучення коштів і менеджменту з приватного сектору для підвищення ефективності державних установ.
Звичайно, нам до такого дуже далеко. Ми ще й досі намагаємося пояснити, наскільки важливо провести прозору і вигідну для держави приватизацію, щоб врятувати підприємства, дати їм шанс на відродження, і паралельно – встановити в країні сприятливий інвестиційний клімат.
З тим, що діється наразі довкола приватизації і державних підприємств, сприятливого інвестклімату, залучення коштів в економіку країни нам не бачити найближчі десятки років. Так і будемо ходити по світах у пошуку кредитів – замість працювати з тим, що маємо.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
