Виктор Мороз, управляющий партнер АО Suprema Lex
За останні півтора року проблемними було визнано більше шести десятків банківських установ України, тобто більше третини від загальної їх кількості.
Тисячі вкладників не можуть отримати свої гроші. Особливі труднощі виникають у вкладників, які розмістили на банківських рахунках більше 200 тис грн.
З метою захисту прав вкладників парламент прийняв закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Документ, зокрема, визначає порядок виплати відшкодування за вкладами та засади діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і їх ліквідації.
Фонд виконує спеціальні функції у цій сфері. Органи державної влади та Національний банк не мають права втручатися в діяльність фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Тобто фонд має статус установи, що стоїть вище державних органів, понад державою.
Його основне завдання — забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Кожний вкладник може отримати від фонду щонайменше 200 тис грн. Гранична сума відшкодування коштів за вкладами не може бути зменшена. Однак фактично вкладник може розраховувати лише на 200 тис грн, і то не завжди.
Є випадки невключення до реєстру вкладників та ненадання фонду інформації щодо вкладника. Отримання сум понад 200 тис грн можливе лише в судовому порядку через складні механізми, наприклад, визнання бездіяльності Нацбанку.
При значному ж розмірі вкладу, наприклад, 100 млн грн, отримання 200 тис грн від фонду суттєво не впливає на захист інтересів вкладника.
Кілька великих вкладників банку «Таврика», оспорюючи правомірність рішень НБУ про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію, звернулися через голову Верховного суду до Конституційного суду з питанням щодо конституційності закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Їх позиція полягала в тому, що застосування цього закону до неплатоспроможних банків ставить вкладників у нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів.
Пленум Верховного суду, обґрунтовуючи це конституційне подання, зазначив, що закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушуючи положення Конституції, наділяє фонд повноваженнями органа влади, яким фонд не є.
Фонд як юридична особа публічного права не є органом державної влади, частково дублює за своїми повноваженнями НБУ в питаннях нагляду за банками. При цьому фонд не підпорядковується жодному владному органу чи установі, а лише співпрацює та координує свою діяльність, зокрема, з Нацбанком.
Крім того, Верховний суд у своєму конституційному поданні звернув увагу на те, що існують труднощі з отриманням коштів за депозитними договорами, строк дії яких не закінчився на момент введення тимчасової адміністрації в банк, та з черговістю отримання коштів вкладниками.
Так, за законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд отримує кошти раніше за вкладників. При цьому до прийняття цього закону діяв порядок, згідно з яким Фонд гарантування вкладів фізичних осіб отримував відшкодування лише після відшкодування вкладів фізичним та юридичним особам.
Суд вважає, що закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушуючи Конституцію, надав фонду непритаманні для нього повноваження.
На думку суду, вкладники протиправно позбавляються права власності на вклад, адже у разі відсутності коштів після здійснення фондом повноважень щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, особи, які мали вклад у банку на суму понад 200 тис грн, його не отримують.
Вважаю, що аргументи Верховного суду були обґрунтованими, та у Конституційного суду були достатні підстави для відкриття провадження за конституційним поданням Верховного суду та його задоволення.
Верховний суд звернувся до Конституційного суду з поданням ще 3 липня 2015 року і просив розглянути його протягом місяця, однак Конституційний суд лише 12 листопада 2015 року вирішив питання, чи можливий взагалі розгляд подання.
З липня 2015 року до прийняття рішення Конституційним судом суди саботували розгляд спорів з проблемними банками щодо повернення вкладів. Суди негласно посилалися на розгляд Конституційним судом питання невідповідності Конституції закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Більшість суддів відмовлялися розглядати по суті спори з проблемними банками, а деякі навіть зупиняли провадження, посилаючись на наявність подання Верховного суду. Хоча законодавство не передбачає такої підстави для зупинення провадження ні в адміністративних, ні в цивільних, ні в господарських спорах.
При цьому спори щодо стягнення заборгованості за кредитними боргами перед проблемними банками суди розглядали без особливих перешкод.
Врешті 12 листопада 2015 року Конституційний суд відмовив у відкритті конституційного провадження у справі. Таким чином, закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є конституційним та продовжує діяти без змін.
Безумовно, для великих вкладників проблемних банків це невтішна новина. Однак більшість вкладників проблемних банків — це вкладники з сумами до 200 тис грн.
Для цієї категорії громадян таке рішення Конституційного суду позитивне, оскільки у разі визнання закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» таким, що не відповідає положенням Конституції, вони б не отримали навіть 200 тис грн.
До прийняття нового законодавства отримання вкладів відбувалося б за законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Цей закон містить складні процедури входження до складу кредиторів та отримання відшкодування, і навряд чи особи, вклади яких не перевищують 200 тис грн, змогли б ефективно захистити свої права.
Таким чином, великим вкладникам не вдалося захистити свої інтереси шляхом визнання закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неконституційним, однак права громадян, що мають в неплатоспроможних банках до 200 тис грн, залишилися захищеними.
Сподіваюся, в подальшому система гарантування вкладів буде удосконалена, і кожен вкладник зможе отримати відшкодування свого вкладу.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
