Керівника української компанії і раніше можна було звільнити від виконання обов»язків на підставі корпоративного рішення компанії, але таке рішення компанії автоматично не припиняло трудові відносини між компанією та керівником. Щоб розірвати трудові відносини з керівником, необхідно було шукати підстави, які передбачає закон. Ситуація значно полегшувалася, якщо між компанією та керівником укладався трудовий контракт, у якому можна передбачити додаткові підстави для звільнення, в т.ч. прийняття компанією рішення про припинення повноважень керівника.
На практиці таким правом часто нехтували, і розірвати трудовий контракт з керівником було складно, оскільки були відсутні підстави для припинення трудових відносин з керівником, які б відповідали чинному трудовому законодавству. Навіть якщо такі підстави знаходилися, звільнені керівники часто вважали своє звільнення «незаконним» та оскаржували його у суді, вимагаючи відновити їх на посаді та виплатити середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.
Однак у 2014 році до КЗпП України була включена нова підстава для розірвання трудового договору з керівниками компаній — «припинення повноважень посадових осіб», а також врегульовані деякі питання матеріальної відповідальності керівників. Компанія тепер у будь-який момент може прийняти корпоративне рішення про усунення керівника від виконання його повноважень та потім звільнити у зв»язку з «припиненням повноважень посадової особи», не конкретизуючи причину звільнення. При цьому компанія має виплатити звільненій особі вихідну допомогу у розмірі не менше ніж її шестимісячна середня заробітна плата.
Також завдяки змінам до законодавства, запровадженим у рамках дерегуляції ведення бізнесу, власники компаній зараз можуть самостійно визначати, які саме працівники можуть бути віднесені до категорії посадових осіб в їх компанії (додатково до переліку посадових осіб, визначених законом). Відповідно до діючого законодавства, посадовими особами компанії є не лише голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії та ревізор, але й голова та члени будь-якого іншого органу компанії, але за умови, що такий орган має управлінські повноваження, і його утворення передбачено установчими документами компанії. На даний момент невідомо, як це положення буде застосовуватись на практиці, оскільки судова практика з цього питання ще не сформована.
Матеріальна відповідальність керівників
Що стосується матеріальної відповідальності посадових осіб, то вони тепер відповідають за неодержаний компанією прибуток у повному розмірі завданої шкоди. При цьому передбачити додаткові умови відповідальності посадових осіб в установчих документах не можна.
Тому якщо шкода компанії була заподіяна зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, або невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, то посадові особи будуть нести обмежену відповідальність у розмірі, який не має перевищувати їх середньомісячну заробітну плату.
На що очікувати невдовзі
Вже через декілька місяців (з 1 травня 2016 року) набирають чинності нові норми, що регулюють питання відповідальності посадових осіб та процедуру відшкодування збитків, заподіяних такими посадовими особами. Посадові особи будуть відповідати за збитки, завдані діями, вчиненими з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями, з поданнями недостовірної інформації для прийняття рішення, бездіяльністю, тощо.
Справи про відшкодування збитків, завданих компанії її посадовою особою (навіть якщо повноваження такої посадової особи вже припинені), будуть підвідомчі господарським судам та розглядатися за місцезнаходженням компанії.
Новим для українського законодавства та судової практики є те, що у таких спорах представниками компанії можуть бути її учасники (акціонери), яким сукупно належить певний відсоток статутного капіталу компанії, у тому числі, держава та відповідні територіальні громади.
Наявність вищезгаданих додаткових важелів контролю за діяльністю керівництва українських компаній має стимулювати іноземних інвесторів активніше виходити на український ринок. Але прийняття нових законів сьогодні вже є недостатнім. Нове законодавство (навіть дуже досконале) саме по собі не призведе до значного збільшення іноземних інвестицій, допоки не будуть вирішені проблеми із його практичним застосуванням (в першу чергу, у судах).
