wpthemepostegraund

Война как плата за свободу

Тільки після рoззбрoєння бoйoвиків і вивeдeння рoсійськиx військ мoжнa oгoлoшувaти дoстрoкoві вибoри у місцeві oргaни влaди. Нoвий пoрядoк віднoсин між Києвoм і грoмaдaми пoвинeн бути унівeрсaльним. Цe, мaбуть, сцeнaрій мaйбутньoгo пeріoду, мoжливo, нaвіть нe 2014 рoку. Пo-чeтвeртe, нaйстрaшнішими для крeмлівськиx імпeріaлістів є сeктoріaльні і фінaнсoві сaнкції прoти Рoсії, a тaкoж oчікувaнe знижeння цін нa нaфту і гaз. Тільки тoді Укрaїнa відстoїть дeржaву і збeрeжe життя сoлдaтів. Пo-шoстe, з тaким сусідoм спoкoю нe будe. Нe мoжнa зaпрoвaджувaти oкрeмі мeтoди тeритoріaльнoгo сaмoврядувaння у Дoнбaсі чи дeіндe. Трeбa швидкo вирішувaти усі військoві прoблeми. Нaм трeбa зрoбити виснoвки з пoпeрeдніx пeрeмoг і пoрaзoк, убeзпeчивши військa від aвaнтюр, oргaнізувaти тил, рoзрoбити тaктику мінімaльниx втрaт. Пo-трeтє, Путін діє підступнo, ігнoруючи будь-які eтичні тa прaвoві нoрми. Фoтo mil.gov.ua Нe можна гратися у представницьку демократію, коли бандити грабують, вбивають, ґвалтують. Його обіцянки, усні чи письмові, треба розглядати із зворотнім знаком. Сховатися від нього за дипломатичними вправами не вийде. Він буде запускати у східні області нову техніку та бойовиків. Для усунення подвійного тлумачення належності території Донбасу, яке міститься у мінських угодах і прийнятому парламентом законі, необхідне законодавче збереження українського державного контролю за цією територією, включаючи місцеві органи судочинства і правопорядку. Перемир’я слід використати лише для підвищення готовності до наступного етапу силового протистояння. Наші вимоги, позиція і претензії агресору повинні бути активні і чітко виражені: ніяких територіальних чи правових уступок терористам і росіянам, ніяких фінансових чи конституційних сприянь сепаратистам і криміналітету, ніяких таємних угод про поділ ринків на шкоду Євросоюзу. По-друге, Кремль зацікавлений у палахкотінні воєнного багаття в Україні. По-п’яте, не можна проводити дострокові місцеві вибори у східних областях, де йде війна.
Ту ж мету переслідував Лавров, коли погрожував застосувати проти України ядерну зброю, якщо Київ забажає повернути Криму. Проте, у паніку, здається, впали Петро Порошенко та його оточення, які здали позиції у Донбасі, прийнявши умови Кремля щодо надання регіону окремого статусу у формуванні місцевої влади. Однак питання залишаються. Невже хтось сподівається, що вони складуть зброю? Наприклад, вони не виконують положення угоди про зону вільної торгівлі в СНД. Які програми будуть у школах та університетах, якщо вже зараз арештовані викладачі у Донецьку і Луганську? Однак чи можемо ми вірити самозакоханому й підступному диктатору? Вона хоче показати, що її не зупинити. Тепер деякі підсумкові зауваги. цих країнах викликали лише саркастичну посмішку. Фактично Україна погодилася перенести міждержавний кордон на лінію розмежування сил АТО і російських найманців. По-перше, для Кремля головне — знищення України як самостійної держави або її існування під протекторатом Москви. Яке законодавство діятиме на території, контрольованій терористами: українське чи російське? Відповіді очевидні для усіх. За цих обставин не можна зупиняти запровадження ринкових реформ, європейських стандартів, правових норм і методів державного управління. Багато хто вважає, що у цієї людини «відмовили гальма». У цій ситуації головне не впадати у паніку, тверезо подивитися на ситуацію, визначити оптимальну лінію дій. Він заявив, що за два тижні може захопити Київ. З іншого боку, такі домовленості закладають сумнів у голови наших західних союзників щодо необхідності продовження і поглиблення економічних санкцій проти віроломного агресора. Фотоmil.gov.ua Фактично Путін хоче залякати світових лідерів. На Дніпропетровщині тренуються військовослужбовці протитанкових підрозділів. Доповнив шантаж Заходу голова їх уряду Медведєв, який пригрозив дати на економічні утиски Заходу асиметричну військову відповідь.
Важливішим є занепад російської економічної системи — вразливої, побудованої в основному на нафтогазових потоках. Відкладання санкцій дозволяє йому оговтатися, збільшити шкоду і втрати, що завдаються війною Україні, та продовжити панування над умами росіян. Він готовий зруйнувати все, що так довго вибудовувалося у зовнішніх відносинах Росії із західним світом, без якого ця євразійська країна залишатиметься у дрімучому стані. Почуваючись безпечно за спиною НАТО, вони не розуміють, що зраджують європейським цінностям. Дехто вважає їх недієвими. Саме тому дрібні країни ЄС чинять спротив їх запровадженню. Зокрема, витіснити російські вуглеводні із своїх ринків, переключившись на газ з Катару і США. Через власні амбіції він готовий шкодити своїй імперії. Як у березні в Криму, він вбирається у тогу миротворця. Крім того, європейці небезпідставно остерігаються прямо конфліктувати з «печерною» людиною з ядерною дубиною у руках. Він довго уникав відповідальності за дії російської армії у Донбасі. Путін знає про економічні загрози і боїться тривалих санкцій західних країн. «Не держава, а бензоколонка», — сказав про Росію сенатор Маккейн. На словах він цурається обговорення силового протистояння. Треба мати такий власний запас економічної стійкості, щоб пережити відмову від торгівлі й руху капіталу. Фото radiosvoboda.org Поки що не дають ефекту й обмежувальні фінансово-економічні та військово-технічні санкції розвинутих західних країн. Дбаючи про «шкурні» інтереси, вони запрошують війну у свій дім. Для європейців матеріальні і людські втрати ворога — не головне. Економічний занепад був би найефективнішим способом зупинення агресора і означав би розвал путінської державної машини. Очевидно, він і далі буде лицемірити. Крім того, вони сподіваються на розсудливість кремлівського диктатора, періодично даючи йому можливість вийти з конфлікту. Європейці діють обережно, але далекоглядно.
Фальшиве опікування гуманітарними проблемами Донбасу розраховане на внутрішнього споживача, а заяви про зустрічні санкції проти Європи та Америки у   
Вона позбулася багатьох територій і втратила контроль над значними акваторіями Чорного, Азовського та Балтійського морів. В умовах масового шовіністичного психозу Путіну легше було мобілізувати суспільство на підготовку до війни і загарбання територій. Тепер, після початку протистояння на сході держави, головні внутрішні проблеми, включаючи поставлені Революцією гідності, відійшли на другий план. Росія назавжди втратила український газовий ринок, що може зробити суттєвий внесок у процес неминучого банкрутства «Газпрому». Перед нами постав ворог іншого масштабу — оскаженіла мілітаризована путінська Росія. Неприпустимо безпечною була і згода залишити більшу частину кораблів військово-морського флоту, команди яких присягнули на вірність Росії, у Севастополі, а згодом передати Федерації й військову базу у цьому місті. Отже, за будь-яких обставин потрібно «встати з колін». Відповідно до них кожна країна успадковувала майно колишньої держави, що перебувало на території відповідної республіки. Завдяки окупації Криму і частини Донбасу план почав здійснюватися. Людям нав’язувалася думка, що з розпадом Радянського союзу росіян обдурили, обікрали й принизили. Сам народ, масово і добровільно, став на захист Вітчизни. Вони ж з того часу тримали камінь за пазухою. Політики повинні це зрозуміти. Передусім її цікавить безкоштовне використання морських портів, транспортних систем, територіальних вод, шельфу, проток та інших об’єктів морської, берегової та сухопутної інфраструктури. Громадянське суспільство у спокої їх не залишить. Незалежність і цілісність країни — пріоритет. Як можна назвати армію і внутрішні війська, які опустили руки в Криму і залишаються у тіні бойової активності нерегулярних військових частин — вихідців з Майдану та інших добровільних загонів? Хоча чи зрозуміють вони — це їх власна справа. Визначальним для Росії є завдання перегляду кордонів на Сході Європи, які склалися після розпаду Союзу, тому не можна виключати її планів з реальної окупації майже половини України, позбавлення її державного суверенітету, а також агресії на узбережжі Балтійського і Чорного морів. До речі, таким же способом згуртовував навколо себе скривджених Версальським мирним договором німців Гітлер. Вона була явно не задоволена куснем пирога за результатами розпаду СРСР. Майдан є і буде, і громадянське суспільство довело свою спроможнисть. Тепер усе інакше. Майдан через контрреволюцію і російську окупацію переорієнтувався з внутрішніх державних проблем на зовнішні. Така психологічна атмосфера активно роздмухувалася у російському суспільстві з приходом до влади Путіна чотирнадцять років назад. Тобто Москва ввела санкції проти самої себе, як та удовиця, яка сама себе висікла. Вона також поставила за мету зруйнування планів здобуття Україною повної енергетичної незалежності, яке ставало можливим після розгортання видобутку нафти і газу на кримському шельфі Чорного моря і початку експлуатації свердловин сланцевого газу у Донецькій, Луганській та Харківській областях. На початку 1990-х років українське військове угруповання було найпотужнішим у СРСР і за чисельністю, і за складом зброї. Якщо хтось думає, що розігнав Майдан у Києві, то це не так. Активісти революції взяли в руки зброю і організували матеріальне забезпечення тих, хто на передовій. Якщо у керівників цієї країни залишилася хоча б частка здорового глузду, вони обов’язково будуть просити поступок в України з газового питання. Жителі цих регіонів, які побажали емігрувати до Федерації, отримують документи на проживання саме у Сибіру і Далекому Сході — без будь-яких узгоджень. Він не висунув зустрічних компенсаційних позовів Росії, сподіваючись, що опоненти будуть нам вдячні. Однак скільки місяців може демонструвати сьогоднішнє урядове й воєнне керівництво неспроможність організації ефективних тактичних дій й достатнього тилового забезпечення? Держава виявилася неготовою вести бойові дії. Фото УП Хоча Кремлю вдалося зламати ці плани, він рано зрадів.
Отже, переозброєння армії, правові норми воєнного часу, постановка економіки на воєнні рейки, інформаційна перевага, входження до колективних систем оборони, які б протистояли Росії, глибокі ринкові реформи, знищення енергетичної мафії, раціональна децентралізація влади, деолігархізація, відлучення Московії від світових ринків — це відрізки шляху до справжньої перемоги. Саме енергетична мафія доводила і доводить Україну до фінансових провалів, девальвацій, багатомільярдних списань, боргів і злиднів людей. По-восьме, найбільше зацікавленими у зупинці євроінтеграції, відновленні торгівлі з Росією та закінченні військових дій аж до сепаратизації Донбасу залишаються українські олігархічні клани. Для цього, як вони вважають, є бюджет, для цього є держава. Систему «Нафтогазу», енергоринку, енергетичного регулювання слід реформувати і включити у європейську енергосистему. Зараз, крім припинення поставок газу і захоплення газоносних районів Криму та Донбасу, до Росії вивозиться вугілля, що ускладнює проблеми зимового періоду. Вони бояться руйнувань інфраструктури, бо їх об’єкти перестають працювати. Олігархи бояться бойовиків, бо держава не може їх захистити. Інші варіанти неможливі, бо приведуть до руїни. На російських ринках цим кланам зручніше — є своя частка ринку і не треба модернізацій. Можливо, енергетична мафія, яка продовжує існувати, буде навмисно доводити ситуацію до катастрофічного стану, аби зробити це. По-сьоме, прихованою метою Кремля є завдання енергетичного удару по Україні і повернення її енергетичних ринків під контроль Росії. Їм потрібен мир за будь-яких умов, в тому числі і внаслідок втрати української державності. Співпраця із західними партнерами і оволодіння новими видами високоточної зброї, яку вони нададуть, дозволить Україні отримати більшу військову силу на Донбасі, ніж у росіян. Їм зручніше домовитися із сепаратистами, ніж прийняти ринкові реформи і чесну конкуренцію. Мафію треба знищити. Стійкість в енергетичній війні — теж шлях до перемоги. Москва буде також шукати слабкі місця у нашому газовому «редуті» — тих впливових чиновників, які обґрунтують і протягнуть рішення про повернення до купівлі російського газу. Інший варіант — поступки, ганьба і поразка. Є, звичайно, винятки, але це стосується випадків, коли вони перестають бути олігархами.
Це об’єктивна реальність. А щоб зброя не накопичувалася на складах, а витрачалася, її треба вживати своїй армії або продавати іншим державам. Росія як авторитарна імперія не може не пригнічувати інші народи і не вести військових дій. Масштаби цього комплексу, успадкованого від СРСР, настільки великі, що вони не можуть задовольнятися лише випуском продукції для потреб обслуговування діючої армії. Це параноїчна мрія азійського простолюду. Треба створювати державні тилові підприємства і механізми фінансування армії та інших військових частин. Тому російським імперіалістам потрібно щорічно воювати самим, як це було в Абхазії, Придністров’ї, Чечні та Грузії, а також поставляти зброю у гарячі точки: Еритрею, Югославію, Лівію, Сирію, Ліван. Громадянське суспільство їм допоможе і не дозволить робити закулісні справи. Фото tsn.ua Для процвітання російського ВПК потрібні війни. Вже більше шести місяців спочатку у Криму, а тепер на Донбасі Росія здійснює сценарій розміщення нових замовлень для свого ВПК. Неспроможність урядового та армійського керівництва організувати ефективні бойові дії у зоні АТО, які спричиняють невиправдані смерті наших самовідданих чоловіків і нещасних мирних людей, викликані корупційною сутністю влади. Таких треба шукати і призначати на державні посади. Щоб завантажити заводи замовленнями, російський істеблішмент витрачає щорічно з бюджету держави не менше 70 млрд дол. Володимир Путін. Путін і його яструби не можуть зупинитися. ВПК країни повинен працювати і продавати свою продукцію. Утримання фронту досягається героїзмом окремих підрозділів та вояків.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.