wpthemepostegraund

Восстания. Революция. контрреволюция

Нaслідкoм були, як відoмo:
— xaoс у фінaнсoвo-вaлютній систeмі крaїни;
Цe спoчaтку булo нeoчікувaнo, ніxтo нe міг пoвірити у нaxaбствo скинутoї з дeржaвниx пoсaд кліки. Для цьoгo йoму пoтрібнa булa віддaнa aнтинaрoднa міліція тa рoсійські зaсoби й вoєнспeци, aби пoдaвити oчікувaнe пoвстaння укрaїнськoї нaції після фaльсифікaції рeзультaтів прeзидeнтськиx вибoрів. Чи приймaлo зa чaс влaдaрювaння Янукoвичa учaсть у склaдaнні і рeaлізaції цьoгo плaну oлігaрxічнe oтoчeння біглoгo мздoїмця? Зрoзумілo тaкoж, щo сeпaрaтизм як відмoвa від єврoпeїзaції крaїни, стaли мoжливими зaвдяки йoгo фінaнсувaнню бaндoю Пaртії рeгіoнів з нaгрaбoвaниx зa чaс влaдaрювaння Янукoвичa сoтeнь мільярдів нaрoдниx гривeнь. Бандформування почали таємну підготовку на території Донбасу, Криму і Росії ще у 2009-2010 роках. Їх виховували, обробляли психологічно, возили на мітинги у «бандерівський край», піднімали на антимайдани. Фактично антимайданівські сили піднялися на контреволюцію. Але цього було недостатньо. А контрреволюція та породжений нею сепаратистський екстремізм як зараза захоплювали голови людей, скривджених владою, та інших, які або виконували службові обов’язки виключно за хабарі – наприклад, міліціонерів, або шукали легких заробітків на крові, або не відчували українську землю своєю рідною. Але тепер ми бачимо, що росіяни блефували. Причому, за усними домовленостями, Крим мав відійти Росії, Донбас і прилеглі до нього території – місцевим політичним баронам на чолі з нещодавно зкинутим з трону президентом. Для цього вони обрали південний схід України, де їх підтримували мешканці. Потрібні були ще тисячі місцевих жителів, які готові були піти на вбивства заради своїх хазяїв. І цей план був розроблений спільно Януковичем і Путіним, які ще тоді поставили собі за мету розвалити економіку нашої держави, пограбувати фінанси, зруйнувати збройні сили та деморалізувати населення південно-східної частини України. Олександр Янукович та Рінат Ахметов. Хоча, звичайно, був і варіант «Б», за яким Янукович продовжував своє президентство після виборів 2015 року. Окрім того, цим політикам і олігархам потрібно було сховище, куди вони перевезли б награбоване, і де могли б продовжувати владарювати після втрати київського престолу. Поза нашою загальноукраїнською увагою, яка зосереджувалася на неуспіхах революції й незадоволеннях громадянського суспільства у перші місяці революції, залишилися процеси на сході України, де політиками і олігархами донецького клану формувалася загальна атмосфера неприйняття нового європейського курсу України, а також активно готувалися силові загони боротьби з новим курсом. Сергій Курченко — дещо забутий олігарх епохи Януковича. Фото forbes.ru
Фото argumentua.com Можна сказати, що оновлена влада усі місяці після революційного вилучення повноважень з лещат Януковича відставала від змін у суспільстві та його вимог до влади. — тривала реформаційно-ініціативна пустота, та інше. Особливістю цієї політичної системи є творення депутатських фракцій спільними діями партій та їх фінансових партнерів, серед яких є і корупціонери, і олігархи. Влада є проекцією політичної системи, що склалася в Україні, і проти якої повстав народ.
На жаль, януковичські олігархи не стали на нашу сторону барикад і блокпостів. Віктор Янукович та Дмитро Фірташ. Останні могли шантажувати олігархів і частково контролювати їх капітали. Вони за певних обставин можуть ворогувати між собою, як наприклад, сьогодні, коли намічається великий переділ активів тих, хто фінансував президента-казнокрада і сепаратистів. Також бачимо, наскільки визначальними для олігархів є власні гроші і майно, задля яких вони готові пожертвувати незалежністю країни, миром і тисячами вбитих своїх односельців, друзів, службовців, громадян. Але, навіть після прямої загрози конфіскації прав на ці підприємства з боку декласованих осіб під російським прапором та загрозу пограбування й руйнування його об’єктів нерухомості, власник найбільшої бізнесової імперії в Україні не засудив сепаратизм і не спромігся пожертвувати частину своїх грошей на допомогу українським військовим, які звільнюють донецький край. Задурманення голів донецько-луганського політично-бізнесового угрупування спрагою примітивної наживи на кістках власного народу привело цих людей до зради України і фактичного об’єднання з агресором. Завтра вони заночують у Лондоні, чи у Женеві. А Росія бореться не тільки проти української держави, а й проти українських олігархів, які бажають самі панувати в Україні, а тому, за визначенням, вони є суперниками гнобителів російського походження. Фото АП Російську Федерацію не цікавить життя донечан і луганчан — ні багатих, ні бідних. Вони пов’язані з ним настільки, наскільки це відповідає інтересам їх капіталу – які полягають у примноженні останнього — і наскільки їх прив’язали до себе мегакорупціонери. Зрозуміймо, що вони не є патріотами, і навіть реальними нашими громадянами. Олігархи типу Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, сина збіглого президента Олександра Януковича тощо, перш за все, повторюю, були стурбовані пошуком варіантів схову і захисту від конфіскації свого майна після падіння бандитського режиму. І почала Росія з Криму і Донбасу. Він підтримував сепаратистів до тої міри, яка, як здавалося, сприятиме недоторканості його підприємств. Саме об’єднання донецьких корупціонерів, олігархів і російських найманців дозволило антидержавним силам разом розгорнути дійсний воєнний конфлікт у Донбасі. На прикладі донецьких та інших олігархів з оточення біглого узурпатора ми вперше побачили, яким міцним може бути зв’язок і залежність між ними і їх політичними партнерами. Буквально через декілька тижнів після перших захоплень проросійськими маргінальними бойовиками адміністративних будівель на цій території, донецький корупційно-політичний клан та її олігархічні поплічники перестали контролювати перебіг подій у регіоні.
— вільна втеча з країни з награбованим майном практично усього (!) складу наближених до Януковича керівників-злочинців;
Зрозуміло, що група цих, відсторонених від співпраці з попередньою владою олігархів, прагне реваншу. Вони частково підтримали революцію, не приховують ворожого ставлення до донецьких і бажають ще «тісніше» працювати з проєвропейським урядом. Кажуть, що такі спроби з боку переможеного революцією олігарха були, але отримали відмову від опонента. Був під час революції ще один рівень протистояння, прихований від очей громадян. Це сутичка між когортою олігархів, підпорядкованих і прихильних Януковичу, та інших крупних капіталовласників, які залишилися поза бортом великої політики і бізнесу в роки правління узурпатора. Перші, як відомо, до революції жирували, в тому числі за рахунок привласнення підприємств і усунення з ринків представників бізнес-еліти часів Ющенка і Тимошенко. Уся країна може спостерігати «війну» між Дмитром Фірташем та Ігорем Коломойським, у якій зброєю є належні цим олігархам телеканали «Інтер» та «1+1″. Мабуть, це пов’язано з повною залежністю олігархів Партії регіонів від відповідного кримінально-корупційного режиму. Що цікаво, вони не можуть домовитися між собою, хоча належать до одного суспільного прошарку. На фото novosti.dn.ua — Олександр Янукович та Рінат Ахметов, голова Адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін Вони вже перетнули невидиму межу, яка відділяє їх від іншої некримінальної частини нашого суспільства, в тому числі й від інших фінансових баронів.
Ніби сценарій здачі Києва був заздалегідь складений і політичні посади донецьким вже не потрібні. Загадка була розгадана, коли ми дізналися, що банда Януковича награбувала сотні мільярдів гривень, і вона захищалася, аби скласти і вивезти награбоване. Вони знали, що будуть відповідати за злочини і вбивства беззбройних людей. Те ж стосується й парламенту. Банда при владі покинула державні установи і втекла під революційним тиском Майдана. Не дивно, що нова більшість у Верховній Раді була дещо розгублена. Усе покинули, не дуже переймаючись тим, що порушують вчорашні накази своїх розпорядників. Рада часів голосування за диктатуру Революція почалася після прийняття 16 січня драконівських законів, що позбавляли людей їх корінних прав.
— втрата керованості внутрішніх військ і масова зрада правоохоронців на південному сході України;
Ми не розуміли, що революція може викликати силове протиборство з боку тих, хто втрачає джерела багатства, може спричинити контреволюцію. Море квітів. Олігархи у найскрутніший час відвернулися від найскладніших проблем нашої держави. Фото Egor Firsov Ми плакали, клали квіти біля барикад, де пролита кров на Інститутській, і з усіх боків Майдану. Корупційно-олігархічний лад виявився хибною, неживучою, антидержавною конструкцією, яка не тільки неспроможна дати розвиватися суспільству у мирний час, а й захистити націю в умовах зовнішньої військової агресії.
— урядовий переворот в Криму і військове захоплення автономної республіки;
Не дивно, що найпалкіші революціонери не довіряли і не довіряють новому владному призову, і для демонстрації своїх прагнень хапалися за залишки майданівських наметів як за рятувальний круг. Фото tsn.ua Саме інтереси грошових мішків стоять на заваді відкритим і щирим урядовим реформам, яких ми не можемо дочекатися. Склад таких партнерів різний у фракцій, які приєдналися до «регіоналів», і у фракцій нової коаліції. Звітності перед громадою немає, відкритих дискусій щодо законопроектів і стратегій на телебаченні не бачимо, інформація про діяльність міністерств і державних служб залишається такою ж закритою, як і за влади узурпатора. Саме цей слід обтяжує дії нової влади. Ці потреби знаходяться на останньому місці у розрахунках політиків. Саме через це виникають дивні призначення на державні посади в останні місяці, коли ми почули прізвища і відомих корупціонерів, і найкрупніших олігархів. Інша причина – вульгарна зневага владоможців до думки та потреб простих українців.
Остання поступилася б окремим вимогам повстанців, як наприклад, підписати Угоду з Євросоюзом і відправити у відставку уряд Азарова, але залишити «пшонок», «захарченків» і усю системну корупцію й гноблення людей в країні. Фото focus.ua Без революції, яка мала зламати корупційний лад, повстання за європейські цінності могло продовжити перебування при владі Януковича. Проте парламентський шлях був безплідним, а переговори офіційної опозиції з Віктором Януковичем, як ми пам’ятаємо, виглядали порожним базіканням, і перетворилися у потурання примхам донецького узурпатора. Потрібною стала нова потуга, і повстання потребувало революційного вибуху. Протистояння також відбувалося на іншому поверсі – між опозиційними фракціями парламенту та «регіональною» депутатською більшістю. Вийшли проти нахабного знущання над людьми, проти зради європейських ідеалів і проти корупційних банд, які відгородилися від народу міліцейсько-беркутівськими фортецями. На Євромайдан вийшли ті, хто потребував змін: підприємці, сітьовики, інтелігенція, митці, офіцери, студенти, робітники, безробітні.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.