wpthemepostegraund

Пять мифов о «коллекторах в законе»

Андрей Авторгов, адвокат, к.ю.н., председатель подкомитета исполнительного производства Ассоциации юристов Украины

Колонки автора

Кто исполнит решение суда

Не бойтесь частных исполнителей

Присяжные исполнители судебных решений

Днями Верховна Рада у другому читанні розглядала три законопроекти: №2506а, №2507а та №2508а.

Законопроект №2507а має на меті удосконалення процедури виконавчого провадження, №2506а запроваджує в Україні інститут виконання судових рішень — приватних виконавців, а №2508а відносить їх до самозайнятих осіб.

Деякі ЗМІ з подачі окремих депутатів почали поширювати інформацію про те, що ці законопроекти нібито легалізують колекторську діяльність.

Спробуємо розібратися, чи відповідає це дійсності.

Історія питання

Примусове виконання судових рішень в Україні покладено на Державну виконавчу службу — ДВС, яка входить до системи органів Мін’юсту. Робота держвиконавців викликає численні нарікання з боку громадян та юридичних осіб-стягувачів, оскільки отримати присуджені кошти або майно складно, а іноді й неможливо.

Якщо звернутися до європейського досвіду, то можна констатувати, що в багатьох державах континентальної Європи виконання судових рішень покладено на приватних осіб, які мають відповідну ліцензію на здійснення такої діяльності.

Більш того, крім західноєвропейських країни — Франції, Бельгії, Люксембургу, де ця система працює давно, країн східної Європи — Болгарії, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії, приватні судові виконавці працюють у країнах Балтії — Латвії, Литві, Естонії.

Кілька років тому приватна система виконання судових рішень, поряд з державною, була запроваджена у Молдові, Грузії та Казахстані. З огляду на закордонний досвід аналогічні зміни підготовлені і до вітчизняного законодавства.

Так, законопроект №2506а передбачає запровадження в Україні інституту приватних виконавців рішень судів та інших органів як альтернативу державній виконавчій службі. Цей документ також визначає вимоги до приватних виконавців, порядок допуску їх до професії, відповідальність, контроль та особливості роботи.

Термін «приватний» — умовний, оскільки виконавець отримує повноваження від імені держави і працює в рамках встановлених законом процедур. Систему оплати теж визначає держава. «Приватний» елемент цієї діяльності виражений тільки у способі фінансування та окремих елементах організації професії.

Більш того, законопроектом передбачено, що низку рішень, як і раніше, будуть виконувати винятково державні виконавці. Це, зокрема, рішення адміністративних судів, рішення щодо комунальної власності, рішення про стягнення з держави та на користь держави, рішення про виселення, вселення, відібрання дитини.

Приватного ж виконавця можна порівняти з приватним нотаріусом. Запровадження приватного нотаріату також викликало свого часу певні побоювання в суспільстві.

Більш ніж сумнівні аргументи противників реформи базуються на тому, що не всі судові рішення є законними та справедливими, що наразі певним чином «компенсується» майже необов’язковістю їх виконання.

Звідси і «ростуть ноги» у такого явища як колекторство — процедури позасудового та нерідко взагалі позаправового стягнення боргів. Тобто кредитори з огляду на те, що судитися з боржником довго та складно, а очікувати виконання судового рішення доводиться роками, вдаються до послуг колекторських компаній.

«Робота» колекторів зводиться до того, що вони намагаються шляхом докучливих дзвінків, психологічного тиску, направлення неправдивих листів, що імітують судове рішення, а то й погроз стягнути борг на користь кредитора або ж на власну користь у разі укладення з останнім угоди про відступлення права вимоги.

Спростовуючи міфи

Міф перший. Приватні виконавці — це «колектори в законі».

Жоден із законопроектів, про які йдеться, не має стосунку до колекторської діяльності. Термін «колектор» у зазначених законопроектах відсутній, предметом їх регулювання є зовсім інші правовідносини.

Якщо ж говорити про спробу легалізації колекторської діяльності, то таке намагання закладене в проекті закону №2615 від 9 квітня 2015 року народного депутата О. Фельдмана про захист споживачів від зловживань з боку колекторів.

Незважаючи на нібито благу назву цього законопроекту, в ньому міститься пропозиція легалізувати колекторську діяльність.

Автор пропонує ввести поняття «колектор», за яким колектор — це суб’єкт підприємницької діяльності, який від власного імені або від імені кредитора повертає заборгованість за грошовими зобов’язаннями споживача.

Також акт вводить поняття «контактування» — процедура спроб колекторів вплинути на споживача для сплати їм заборгованості шляхом телефонних, письмових, особистих (!) та інших контактів із споживачем. Однак цей законопроект критиків реформування системи примусового виконання чомусь не лякає.

Міф другий. Всі колектори стануть приватними виконавцями.

Приватним виконавцем може стати громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту ступеня магістра, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права після отримання диплома магістра не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.

При цьому кваліфікаційний іспит буде аналогічний тим, який складають судді, прокурори, нотаріуси та адвокати. Про жодні «ліцензії колекторським фірмам» у законопроекті не йдеться.

Міф третій. Приватні виконавці будуть «ходити з бітами та прасками».

Приватні виконавці будуть діяти в рамках того ж законодавства про виконавче провадження, що і державні виконавці. Жодного звуження прав боржників не буде.

І державний виконавець, і приватний виконавець зобов’язані здійснювати свою діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їх гідність.

Міф четвертий. Приватні виконавці будуть «викидати боржників з квартир».

Ризик втратити нерухомість або інше майно за борги існував у законодавстві завжди, навіть за радянських часів. Разом з тим, судові рішення про виселення та вселення, як і раніше, будуть виконуватися лише державними виконавцями.

Міф п’ятий. Приватні виконавці не будуть відповідати за свої дії.

Приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за державний кошт. Наскільки реально в нашій країні стягнути бодай щось з держави, думаю, всі чудово розуміють.

Також нагадаю, що «за державний кошт» — це за кошти всіх платників податків. А ось приватний виконавець зобов’язаний до початку здійснення діяльності застрахувати свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами.

Таку шкоду в разі її заподіяння буде відшкодовувати страхова компанія, а в разі її недостатності приватний виконавець буде відповідати всім своїм майном.

Що пропонується

Підсумовуючи, можна з певністю стверджувати, що ніякої легалізації колекторської діяльності законопроекти не запроваджують.

Натомість зміни, що пропонуються, покликані удосконалити процедуру виконавчого провадження, більш чітко регламентувати більшість дій виконавців, запровадити відкритий Єдиний реєстр боржників та зменшити корупційні складові.

Для цього вводиться «змішана» модель примусового виконання з інститутом приватних виконавців. Для уникнення зловживань приватними виконавцями запроваджується багаторівневий контроль за їх діяльністю, в тому числі судовий.

Не є таємницею, що реформа не викликає захвату у громадян-боржників. Вона непопулярна як серед громадян-позичальників за кредитами, так і серед великого бізнесу, який також має борги перед банками.

З державним виконавцем боржнику часто вдається «домовитися», або ж завдяки неповороткому механізму примусового виконання майже завжди існує можливість «вчасно» «позбутися» майна, на яке можливо звернути стягнення.

Водночас позиція громадян кардинально змінюється, коли вони стають стягувачами — невиплаченої зарплати чи коштів за залиття квартири.

Людина, якій роками не можуть стягнути присуджені кошти, висловлює незадоволення бездіяльністю виконавчої служби та задається питанням, чому держава не може або не хоче щось докорінно змінити на краще у цій сфері.

Ця реформа — перший реальний крок до таких змін. Без реформування системи примусового виконання навіть найсправедливіше правосуддя стане безсилим.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Все про: законодательство, суды, Минюст

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.